Повернутися до проекту
Андрій Корзуненко


Я шию вже 30 років, ще зі школи – мене навчила мама, вона працювала кравчинею вдома. Це був кінець 1980-х, купити одяг було майже неможливо, тому його доводилося шити самим. Першою річчю, яку я пошив для себе, були брюки. Потім я почав шити для друзів: свої перші гроші я отримав за шорти з прапора. Тканини тоді теж були у дефіциті, і мій однокласник десь дістав прапори радянських республік та дружніх соціалістичних країн. Із цих прямокутників чудово викроювалися шорти. Пам’ятаю, на прапорі Латвії тоді були біло-червоно-сині хвилі – вийшли дуже модні пляжні шорти. 


Після школи я вступи до професійно-технічного училища на кравця, і з того моменту це перетворилося з хобі у професію.  


Про bespoke я вперше почув 2008 року, коли з кравця став закрійником. Тоді я згадав, що на парах нам викладачі розповідали про неклейовий спосіб створення костюму, але це була виключно теорія, бо на той момент вже активно використовували флізеліні, дублерини, і неклейовий метод вважався застарілим, неактуальним. А потім, вже у 2000-х, виявилось, що найкращі костюми все ще створюють таким чином – довелося пригадувати теорію і багато практикуватися. Ніколи не знаєш, які знання наших предків знадобляться! 


Більш за все мені подобається працювати з лекалами – вибудовувати костюм після примірки. Я це називаю “малюванням на папері”. 


Для мене дуже важливо перед початком роботи поспілкуватися з клієнтом: від цього залежить правильний вибір тканини, силуету, довжини брюк. Бо найстрашніше, коли на початку клієнт каже “Я вам повністю довіряю”, а в кінці “Це не те, що я хотів”.  Під час розмови можна зрозуміти, наскільки людина смілива у своєму бажанні експериментувати. Я завжди пропоную клієнту варіант костюму, який замаскує його недоліки та підкреслить переваги. Особливо важливо проговорити усі деталі з людиною, яка вперше шиє bespoke-костюм. Траплялись ситуації, коли готовий костюм клієнту не подобався, бо він орієнтувався на якісь образи з кіно чи Instagram, не враховуючи свої власні фізичні особливості. 


Мені подобається англійська версія костюму, естетика Вікторіанської епохи. Італійські костюми, як на мене, занадто яскраві. 



Своє знайомство з bespoke я раджу почати з чогось більш повсякденного, що ви зможете носити щодня, а не з яскравого костюму чи смокінгу, який буде чекати якогось особливого приводу раз на рік. Після двох-трьох базових костюмів наші клієнти починають експериментувати, обирати контрастну клітинку, незвичну підкладку. Але до цього треба прийти. Починати краще з casual-піджака, який, якщо корпоративний дрес-код дозволяє, можна носити щодня.  


У кравців є чимало прикмет. Наприклад, якщо забути десь білу нитку- намітку, то костюм обов’язково доведеться переробляти, клієнт його не забере з примірки. І справді, досить часто трапляється, що коли річ забирають на доопрацювання, десь на внутрішніх швах, у підкладці, знаходять цю ниточку. Але ж ми не знаємо, у скількох зданих з першого разу костюмах також десь залишились намітки. Але що вже поробиш – прикмета!  


Ще є прикмета, що костюм перед здачею має “відвисітися” декілька днів на манекені. Не можна віддавати його клієнту відразу після прасування. Але тут є технологічне пояснення: тканина має охолонути, прийти в форму. 


Коли я працював кравцем, була традиція кидати якусь дрібничку у спину закрійнику, який йде на здачу костюму. Щоб все минуло легко. Але від цієї традиції вже давно відмовилися – травмонебезпечно. 

галерея
Больше историй